Криворізька теплоцентраль

Традиційно 18 травня в Україні та світі святкують День вишиванки. Вишиванка була і залишається гордістю українців.

У багатьох родинах вона передається від покоління до покоління, з роду в рід. Проте, для когось історія вишитої сорочки твориться вже зараз – на сучасний лад.

Пропонуємо вашій увазі історії появи вишиванок у родинах співробітників АТ «Криворізька теплоцентраль».

Фахівець договірної групи відділу закупівель АТ «Криворізька теплоцентраль» Віта Козюк:

– Ініціаторами появи вишиванок у моїй родині були донька та на той час майбутній зять. Діти вирішили побратися не у весільному вбранні, а саме у вишиванках. Розпис було призначено у одному з РАГСів Києва 2 липня 2022 року.

Ми з чоловіком одностайно підтримали молодят, теж підібравши собі відповідний одяг.

Традиційні весільні вишиванки замовили на Львівській швейній фабриці, яка спеціалізується на їх виготовленні. У молодят були білого кольору з блакитною оздобою, а у батьків – тілесного кольору з біло-коричневою вишивкою.

З того пам’ятного дня традиційний український одяг увійшов у наше життя. На великі свята усією родиною обов’язково вбираємось у вишиванки.

Цю традицію вирішили продовжити з появою у нашій сім’ї онука, на хрещення якого малечу теж вбрали у вишиту сорочку, щоправда, зовсім крихітного розміру.

Вишиванка для моєї родини – це, по-перше, код нашої нації, по-друге – одяг вільних людей, а також символ української сили та нескореності.

Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики АТ «Криворізька теплоцентраль» Світлана Тарасова:

– Усі вишиванки, які є у моїй родині, виготовлені власними руками. Все почалося з вишивки картин хрестиком, бісером та атласними стрічками. А потім виникла ідея створити традиційний український костюм. На 50-річчя куми пошила та вишила спеціально для неї сорочку та плахту.

Врешті, руки дійшли і до створення сорочок для себе. Згодом вишиванки з’явилися в гардеробі у моїх онуків.

Одягаю вишиванки, яких у мене дві, не лише на свята, а щоби просто покращити настрій собі та оточуючим.

Безумовно, вишиванка – це оберіг, символ захисту українців. Проте для мене – це ще й задоволення від творчого процесу її створення. Мені надзвичайно подобається підбирати тканину, матеріали для вишивки, продумувати до деталей ескіз майбутнього візерунку. Проте, особливе задоволення отримую від вишивки квітів бісером.  

Інженер-проектувальник 2 категорії, голова первинної профспілкової організації «Тепло-Добро» АТ «Криворізька теплоцентраль» Вікторія Сотник:

– П’ять років тому назад я вирішила започаткувати у власній родині традицію передавати вишиванку з покоління в покоління, з роду в рід. Причому, вишиті сорочки створила власними руками. Підібрала відповідний орнамент, який вишила хрестиком червоно-чорними нитками на білому полотні. А вже професійна швачка, власне, пошила самі сорочки. Обидві вишиванки презентувала чоловікові та доньці. Сподіваюся, моя доня обов’язково збереже цю вишиванку і у майбутньому передасть її у спадок своїм дітям.

Для мене вишиванка – це, в першу чергу, потужний оберіг моєї родини та всієї української нації. Недарма на традиційних вишиванках з давніх-давен орнаментом оздоблюють ті елементи сорочки, які захищають найважливіші частини людського тіла.

Також я впевнена у тому, що наш національний одяг згуртовує, наповнює неймовірною силою духу і додає віри в нашу Перемогу. 

Старший майстер Північного експлуатаційного району АТ «Криворізька теплоцентраль» Денис Зацепін:

– Вишиванка в моїй родині з’явилася у 2007 року, коли я закінчував навчання у школі. Готуючи вбрання до випускного вечора, хотілося відійти від стандартного чоловічого костюму. До того ж, я навчався у російськомовній школі і прагнув продемонструвати свою українську ідентичність. Разом з батьками ми вирішили, що якнайкраще у цьому допоможе саме вишиванка. До слова, у той час серед криворізької молоді вона не була мейнстрімом. І я знав, що, вдягнувши її, буду суттєво вирізнятися серед своїх однокласників.

Моя мама власноруч вишила на білій тканині червоними нитками  орнамент. Працювала над вишивкою, певно, що тиждень, а вже професійна швачка пошила, власне, саму сорочку.

Коли вперше її вдягнув, відчув, що привертаю до себе увагу, адже на весь випуск, був єдиним, хто вдягнув вишиванку. У подальшому використовував її під час заходів у студентські роки. Безумовно, вдягаю на День Незалежності і обов’язково беру у подорожі, особливо, закордонні. Одягаючи вишиванку за межами України, розумію, що таким чином українці самоідентифікуються у світі.